КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДІВ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ІСТОРІЇ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙН
Решетняков Сергій НТУ "ХПІ"
Керівник Малявін Є. В.
Від початку другої світової війни минуло 70 років. Проте й досі у науковому друці, засобах масової інформації не вщухають суперечки, не зникають намагання переписати історію. При цьому використовуються різноманітні засоби фальсифікації, які розраховані як на людей простих, так і з певним інтелектуальним багажем.
1. Найбільш примітивний метод - це розповсюдження завідомо хибної інформації. Проте, цей метод є одним з найбільш ефективних. Не випадково Гебельс вчив: "Чим страшніша неправда, тим швидше у неї повірять ".
Особливо ефективне поєднання примітивної неправди з фактором першості, або надання цій брехні сенсаційного характеру. Психологи, які спеціалізуються на пропаганді, добре знають, що фактор першості відіграє колосальну роль у формуванні установки, а реконструювати сформовану установку набагато складніше. Хибна інформація закріплюється у свідомості, і її спрощення потребує чималих зусиль.
У якості прикладу відвертої брехні можна привести твердження фільму "Війна. Український рахунок" про те, що у роки війни Україна втратила 18 (!) мільйонів людей. Ця цифра виникає у результаті віднімання з довоєнної кількості населення України у 45 млн. 27 млн. жителів республіки на 1 січня 1946 року. Проте, за офіційними даними кількість населення України у 1941 році складала 41 млн. людей. Якщо ж вірити тим самим авторам, які пишуть небулиці про смертність населення у результаті голоду 1932-33 рр., то вона повинна бути ще меншою на декілька мільйонів. Настільки ж сумнівними є і свідоцтва про населення України 1946 р.
2. Наступний метод - це підкріплення завідомо неправдивої інформації посиланням на джерело, яке робить брехню наукоподібною. Наприклад у пресі та ЗМІ стверджується, що радянські солдати зґвалтували 2 млн. німкень. Коли спробували визначити першоджерело цієї інформації, то виявилося, що вона взята "зі стелі". У наш час, через десятиліття після закінчення війни, навряд чи можливе вірогідне соціологічне дослідження на цю тему. Та ніхто й не намагався його проводити. А у перші післявоєнні роки радянська окупаційна влада не дозволила б проводити будь-які соцдослідження. Та й самі німкені, які втратили у результаті гітлерівської авантюри родичів та близьких, дах над головою, скоріш за все начистили б п'ятака непроханим "соціологам".
Варто враховувати ще й ті установи, які були надані радянськім військам одразу ж після перетину кордону Німеччени: ми прийшли сюди не як месники, а як визволителі. Факти насилля над місцевим німецьким населенням жорстоко преривалися й могли мати місце лише на рівні ексцесів окремих осіб.
3. Більш витончений метод фальсифікації - це позаісторичний підхід, аналіз події поза історичного контексту, розрив його причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями цього періоду.
Наприклад, 3 серпня у програмі "Подробиці" на "Інтері" був показаний сюжет о перепохованні праху 6 радянськіх парашутистів, які загинули 24 серпня 1943 року у районі Букринського плацдарму. При цьому автори телесюжету пов'язали цей епізод з намірами Сталіна не дивлячись ні на що звільнити Київ до 7 листопаду (річниці Жовтневої революції).
Даний коментар не має нічого спільного з дійсністю. Дніпровська повітряно-десантна операція, під час якої у районі Букринського плацдарму були висаджені 5 тисяч десантників, дійсно виявилася невдалою, оскільки вони не маючи протитанкового озброєння опинилися у районі дії німецьких бронетанкових військ. Проте десантники відволікли їх на себе і допомогли закріпитися на правому березі Дніпра нашим військам, які тільки у ніч на 22 вересня захопили плацдарм силами однієї роти.
Це був перший з 23 плацдармів, захоплених на Правобережжі під час історичної битви за Дніпро. Цю річку шириною до 3 км Гітлер сподівався використовувати у якості природного протитанкового рову. Але радянські війська зруйнували ці плани, форсуючи Дніпро з ходу, доки німецькі війська не встигли переправитися з Лівобережжя й зайняти позиції на правому березі.
Стосовно ж визволення Києву, то воно дісталося порівняно легко завдяки блискуче проведеній операції зі скритим перекиданням 3-ої танкової армії генерала Рибалко з Букринського плацдарму південніше Києву на Лютежський, розташований на півночі від столиці України. При цьому усі засоби зв'язку залишилися на Букринському плацдармі, вони продовжували активний радіобмін, а замість техніки залишили макети. Як наслідок німці нічого не виявили, та удар з півночі виявився для них повною несподіванкою.
Інший приклад відноситься до радянсько-німецького договору про ненапад, який на Заході прийнято називати пактом Молотова-Рибентропа. Його намагаються подати як змову між Сталіним і Гітлером, від якої постраждали Польща, Латвія, Литва, Естонія і Румунія. Деякі гарячі голови навіть висунули теорію однакової відповідальності СРСР та фашистської Німеччини за розв'язування другої світової війни.
Така трактовка даного договору стає можливою у результаті забуття таких позорних сторінок історії Європи, як Мюнхенська змова Німеччини, Англії і Франції, співучасть Польщі у гітлерівській агресії проти Чехословаччини, блокування Польщею укладення радянсько-французького договору про ненапад і взаємодопомогу у результаті відмови пропустити радянські війська через свою територію, "дивна війна " Англії та Франції проти Німеччини після її нападу на Польщу.
4. Особливим різновидом позаісторичного підходу є концентрація уваги на другорядній події, неспівмірна з його справжнім значенням в історії.
Наприклад, зараз у ЗМІ багато уваги надається винищенню 14 тисяч польських офіцерів, які опинилися у радянському полоні після вступу радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусію.
Ніхто не виправдовує сталінські злочини. Але наведена вище цифра непорівняна ні з втратами Польщі за роки Другої Світової війни, які склали 6 млн. людей, ні з втратами Червоної Армії під час звільнення Польщі - 600 тисяч людей.
Варто зазначити, що після Другої Світової війни, багато в чому завдяки твердій позиції Сталіна, до Польщі відійшли від Німеччини Силезія, Померанія та частина Східної Прусії. Крім того, під час вирівнювання західного кордону СРСР після війни до Польщі від Белорусії відійшов Білостоцький виступ, а від України - два виступи у районі міста Перемишль.
Враховуючи цю інформацію будь-які претензії сучасної Польщі до СРСР та його правонатупників є необгрунтованими.
Аналіз методів фальсифікації історії показує, що вони розраховані на людей малограмотних, недостатньо усвідомлених в області історії, не вміючих критично мислити. Тому осягнення молоддю історичної правди є актуальною задачею.